Покровський собор харків

Покровский собор Харькова — ценный памятник украинской архитектуры второй половины XVII века. Это барочная трёхкупольная («трёхбанная») церковь, установленная на характерном для русской церковной архитектуры тёплом зимнем храме.

Покровський собор харків

Покровский собор в Харькове

Покровский собор в Харькове (Покровський собор)

Покровский собор Харькова — ценный памятник украинской архитектуры второй половины XVII века. Это барочная трёхкупольная («трёхбанная») церковь, установленная на характерном для русской церковной архитектуры тёплом зимнем храме. Верхняя, холодная церковь окружена галереей — «опасанням» и объединялась «гульбищем» с шатровой колокольней. Узорные кирпичные наличники соседствуют с многопрофильными карнизами с небольшим выносом, пояс прямоугольных впадин дополняется изображениями солнца. Гармоничность вырастающих друг из друга объёмов, легко возносящихся вверх, соседствует с суровыми, тяжёлыми формами колокольни, напоминающей крепостную башню.

Сэкономь на путешествии!

Основные моменты

В основании Покровского собора находится подклет, окруженный открытой аркадой. В подклете расположена однопрестольная «теплая» зимняя церковь во имя Трех Святителей. На верхнем этаже, опоясанном «гульбищем», возвышается однопрестольная летняя церковь (первоначально она не отапливалась) во имя Покрова Пресвятой Богородицы. В подвале под храмом в последующем устроили усыпальницу, в которой хоронили представителей местной знати. К центральному, восьмигранному в плане, башнеподобному объему с западной стороны примыкает шестигранная алтарная часть, с восточной — такой же притвор. Восьмигранные башенные объемы верхнего храма разделены заломами на убывающие по величине ярусы и завершаются главками с крестами. Общая высота храма в его центральной части 48 метров. Наружные стены украшены выложенными из кирпича карнизами с зубчатым поребриком, углы акцентированы тонкими, висящими на кронштейнах полуколонками.

Оконные проемы обрамлены изящными наличниками с колонками и фигурными сандриками. Внутри верхнего храма открытое светлое пространство трех камер, объединенных по низу широкими арочными проемами, создает исключительный по красоте эффект. Колокольня, возведенная одновременно с церковью, была первоначально связана с ней галереей. В плане колокольня восьмиугольная, по высоте четырехъярусная, с подвалом. Своим видом она напоминает оборонную башню. Завершает колокольню звоновый ярус, над которым возвышается каменный шатер со слуховыми окнами и маленькая луковичной формы главка с крестом.

История

Каменное здание Покровского собора было построено казаками за пределами тогдашних границ Харьковской крепости, вблизи её северной стены, в 1689 году — взамен деревянной Покровской церкви (известной ещё с 1659 года). В том же 1689 году храм освящён митрополитом Авраамием.

В 1726 году по инициативе епископа Белгородского Епифания Тихорского и генерал-губернатора Слободской Украины князя М. М. Голицына был учрежден Свято-Покровский мужской училищный монастырь с харьковским коллегиумом, первым высшим учебным заведением на Левобережье.

Покровская церковь при этом с 1729 года стала монастырской и коллегиумской. Храм отремонтировали, украсили и обеспечили церковной утварью.

В восточном алтарном окне находился герб Империи, а в нижней половине стекла металлические буквы: Б.М.Е.Т.Е.Б.О., то есть «Божией милостью Епифаний Тихорский, епископ Белгородский и Обоянский».

В 1732 году на колокольне установили колокол весом 1,6 тонны.

В 1799—1846 Покровский собор был кафедральным собором Харькова.

В течение XIX и начала XX века в церкви велись работы по его украшению, ремонту и благоустройству.

В 1920-е собор был закрыт и вскоре стал разрушаться. В 1950-е была предпринята попытка его косметического ремонта.

В 1992 году храм вместе с архитектурным комплексом Свято-Покровского монастыря вернули Украинской православной церкви.

Информация для посетителей

Богослужения в Покровском соборе в Харькове проходят ежедневно: по будням в 6:00, 6:30 и в 9:30. В те же дни в 15:30 совершаются следующие молебны: о здравии (по понедельникам), об избавлении от нападения нечистой силы (по вторникам), о помощи в трудоустройстве и решении семейных проблем (по средам). По четвергам в Покровском соборе совершаются молебны в помощь об избавлении от пьянства, наркомании, игромании и других страстей, а по пятницам — об исцелении от заболеваний и в помощь при хирургических операциях. Более подробную информацию о богослужениях можно узнать на официальном сайте храма. Добраться до Покровского собора в Харькове можно на любом виде общественного транспорта.

Ближайшая трамвайная остановка — «Площадь Розы Люксембург», а следуют сюда трамваи № 3, 5 и 6. На автобусах № 231э, 246э, 304э и 305э нужно доехать до остановки «Площадь Пролетарская». До этой же остановки курсируют троллейбусы маршрута № 11.

Дизайн интерьера и архитектура

Дизайн интерьера, ремонт и отделка своими руками.

Собор Покрова ( Харьков)

Собор Покрова Пресвятой Богородицы в Харькове представляет собой действующий православный храм, в котором и в наше время происходят ежедневные богослужения. Покровский собор является выдающимся памятником архитектуры в Украине.

Храм был построен во второй половине XVII века. Стилистика архитектуры собора в полной мере сосредоточила в себе характерные черты украинского барокко .

История постройки.

Во второй половине XVII века, после победного завершения войны 1654 года и воссоединения Украины с Россией, настал период расцвета украинской архитектуры . Одним из прекраснейших храмов — монументов тех времен является Покровский собор, построенный харьковскими казаками в 1689 году.

Собор был построен на территории старой Харьковской крепости, на холме над речкой Лопань. К сожалению, имя архитектора — автора Собора Покрова на сегодняшний день неизвестно. Постройка заменила собой деревянную церковь Покрова, которая до этого 30 лет стояла на этом месте. Сразу же после окончания строительных и отделочных работ собор был освящен митрополитом Авраамием.

Здание церкви располагалось за стенами Харьковской крепости, со стороны северной стены. Процесс строительства Покровского собора проходил очень быстро, но несмотря на это архитектура здания отличалась изяществом и великолепием.

В 1732 году на колокольне был установлен гигантский колокол, который весил 1600 кг. С 1799 по 1846 годы собор Покрова Пресвятой Богородицы имел статус кафедрального собора Харькова. На протяжении всего XIX века храм постепенно ремонтировали и отделывали, украшали и всячески улучшали его интерьер .

В начале XX века ( в 1920 году) собор был закрыт для посещения прихожан, и в нем перестали проводить богослужения. Без надлежащего ухода здание постепенно, но неуклонно стало разрушаться. В 50 — е годы XX века его пытались ремонтировать, но о серьезных реставрационных работах речь в то время не шла.

В 1992 года Покровский собор вместе с комплексом Свято — Покровского монастыря был передан в ведение Украинской православной церкви. С тех пор он является действующим собором, который, кроме прихожан, часто посещают туристы, потому что он представляет собой архитектурную и культурно — историческую ценность.

Особенности архитектуры.

Экстерьер Покровского собора представляет собой типичную трехкупольную церковь. Она установлена на теплом зимнем храме. Верхняя, так называемая » холодная» церковь со всех сторон окружена галереями.

Композиция сооружения состоит из трех граненных башен, которые расположены плотно друг к другу. Каждая башня — это три восьмерика, поставленных друг над другом, меньших над большими. Центральная башня в высоту составляет более 45 метров.

По своему плану и особенностям композиции Покровский собор представляет собой тип украинской трехкамерной, трехглавой церкви. Основание собора поставлено на высокую подклеть, выполняющую роль своеобразного пьедестала, на котором размещается зимняя церковь.

Подклеть окружена аркадой с парапетом, и внешне напоминает подклеть церкви Вознесения в Коломенском. Аркада придает сооружению характер особой легкости и воздушности. Фасады собора украшены тонкими полуколоннами, расположенными на гранях восьмериков. Они декорированы наличниками вокруг окон и карнизами с рельефным орнаментом.

Декоративные детали экстерьера тоже имеют характерные отличительные особенности. Кирпичные наличники выложены узорами, а рядом с ними расположены многопрофильные карнизы, конструкция которых немного выдвинута вперед.

В формах декора воплотилось мастерство русской художественной школы. Наращивание форм ввысь, живописные заломы бань, их высокие и тонкие вершины, вертикальные линии полуколонн — все эти элементы придают архитектурной композиции здания динамичности, легкости и ощущения движения.

Стены Покровского собора украшены прямоугольными медальонами, расположенными в небольших впадинах. Архитектура собора Покрова Пресвятой Богородицы поражает гармонией своих линий, которые легко и изящно возносятся вверх, а рядом с ними расположена монументальная, тяжелая колокольня, отличающаяся суровыми и сдержанными формами. По стилистике архитектуры колокольня напоминает крепостную башню.

Покровський монастир Харкова

Історія

Покровський собор в Харкові

Його стіни пам’ятають за своє життя перших поселенців і татарські навали, харківську фортецю і московську окупацію, червоний терор і світові війни, духовну убогість рад і зорю нової України, переживши разом зі слобожанською землею все історичні злети і падіння. Покровський собор, колегіум, монастир – вони єдине ціле і при цьому у кожного своя історія.

Читайте также  Величка польша достопримечательности

Місто при злитті Харкова та Лопані добре захищений самою природою і долею призначене для великих справ. Міцна і глибоко віруюча громада перших поселенців-черкасів (переселенці з Західної України, котрі тікали в нічийні простори Дикого поля від польських національно-релігійних утисків) звичайно ж однією з перших громадських будівель звела храм (Успенський собор).

Вдале розташування, хазяйновитість і релігійність українців забезпечили Харкову швидке соціально-економічне зростання, а разом з ним і збільшення числа церков, що станом на кінець XVII століття разом з соборною налічувало вже вісім, причому одна з них – Покровська освячена в 1689 році Бєлгородським і Обоянським митрополитом Аврамієм Юховим (- 1702) – була одною з перших кам’яних міських будівель, на частку приходу якої доводилося вісімдесят сім подвір’їв (або одна вулиця).

Завершення Озерянського храму

Пересічну долю одного з багатьох змінила знакова подія для Слобожанщини в далекому Бєлгороді, де за рішенням духовного регламенту в 1722 році єпископом Єпіфанієм Тихорським (- 1731) був організований перший вищий навчальний заклад Правобережної України для дітей сімей будь-якого звання – єпархіальна духовна семінарія, яку через чотири роки стараннями головнокомандувача України генерал-фельдмаршала князя Михайла Михайловича Голіцина (1675 – 1730) переведено до Харкова.

Саме стараннями останнього навчальний заклад, який мав забезпечити швидко розквітаючий край (Полтавську, Катеринославську, Воронезьку, Черкаську, Курську єпархії) кваліфікованими кадрами духовних наставників, отримало недобудований будинок покійного генерал-майора Федора Володимировича Шидловського (1677 – 1719) всередині фортечного периметру на високому лівому березі Лопані.

Облаштування ж харківського слов’яно-греко-латинської колегіуму, під ім’ям якого він здобув широку популярність, лягло на плечі білгородського єпископату, котрий не тільки за свої кошти добудував будинок та створив всю необхідну для нього інфраструктуру, але і приписав до училища парафіяльній Покровський храм.

Адміністративний корпус Покровського монастиря

З причини духовного звання всіх семи перших викладачів нового закладу для вирішення організаційних проблем при ньому в 1727 році був відкритий Покровський училищний монастир під керівництвом Платона Малиновського (- 1751), під опікою якого перебувала вся економія навчального закладу, а витрати покривалися за рахунок зборів тридцятої частки з доходів монастирів і двадцятої – парафій єпархії. Крім того пізніше в управління настоятеля обителі, який одночасно був начальником колегіуму, священним синодом були віддані в управління пустелі Курязька, Аркадівська, Чугуївська та Каплунівська церква.

Для потреб бібліотеки духовного училища за розпорядженням імператриці Анни (1693 – 1740) були передані всі книги покійного митрополита Муромського і Рязанського Стефана Яворського (1658 – 1722), що стало початком великої колекції в дві з половиною тисячі примірників на різних мовах.

І хоча спочатку в програмі навчального закладу передбачалися години на вивчення природничих наук, мов, музики, в середині XVIII століття вона практично повністю була сконцентрована на релігійних предметах (чому чимало сприяло особлива прихильність до нього білгородського єпископату), що стало причиною видачі іменного рескрипту Катерини II (1729 – 1796) від 1765 року на відновлення всебічної підготовки студентів з додатковим фінансуванням з неокладних витрат. Це на ряду з церковною реформою (позбавлення навчального закладу майнових прав, призначення власного директора) значно похитнуло становище монастиря.

Парадна брама Покровського монастиря

Врятувало його активне заселення Східної України і зростання чисельності вже існуючих населених пунктів , що в 1790-х призвело до початку підготовки зі створення самостійної Слобідсько-Української єпархії з центром в Харкові. З кінця 1799 року Покровський монастир став архієрейською катедрою, а училищний храм – кафедральним собором (нижня церква Трьох святителів залишалася в колишньому статусі до 1817 року).

З введенням в сан Слобідсько-Українського та Харківського єпископа Павла Саббатовського (1771 – 1832) колегіум, хоч і зберіг як данина пам’яті князів Голіциним колишню назву, був перетворений в духовну семінарію. Тоді ж для його потреб було побудовано нову будівлю і освячена особлива церква при ній, що повністю перервало зв’язок між обителлю і навчальним закладом, що її породив.

Архієрей Павло не тільки повністю підпорядкував потребам єпископської катедри весь Покровський монастирський комплекс, але і значно його розширив – там де століття стояв дерев’яний келійний будинок настоятеля з’явився розкішний двоповерховий єпископський палац з власною Хрестовою домовою церквою на верхньому поверсі. При цьому сам собор і монастир, у власності яких складалося безліч харківських будівель і крамниць, перебував в жалюгідному стані – все кошти йшли на утримання єпископата.

Двері адмін.корпусу Покровського монастиря в Харкові

Ситуація змінилася на краще лише з призначенням Харківським і Охтирським єпископом Інокентія Борисова (1800 – 1857), який ініціював капітальну реконструкцію храмів. Кошти на це вирішено було знайти шляхом запозичення вільних коштів інших церков єпархії, зарахуванням до його парафіян всього міського чиновницького стану і жителів без будинків, а також з розрахунком на благодійні пожертвування – так у храму з’явилися нова підлога і стіни під мармур, новий іконостас, пневматичне опалення, в нижньому Трьохсвятительському храмі вилучено чотири арки, збільшено отвори, споруджено нові двері, перемощено підлогу, розписано стіни, відновлено весь іконостас, після чого останній отримав хрещення на честь Пристрастей Христових.

Покровський собор втратив статус кафедрального за клопотанням того ж єпископа Інокентія в 1846 році після повернення катедри до Успенського. На той момент в обителі залишилося лише вісім ченців, але чудотворна ікона Озерянської Божої Матері, щорічні входження якої до Харкова на зимовий період з Куряжа, незабаром привернула сюди нових братів на ряду з величезною кількістю благаючих.

У другій половині XIX століття під храмом Пристрастей Христових, там де раніше знаходилися усипальниця видатних харків’ян, була влаштована нижня церква Трьох святителів, кількість монастирської братії досягала шести десятків, в південній частині комплексу спеціально для чудотворної ікони Озерянської Богородиці був побудований дванадцятиголовий однойменний храм.

Покровський монастир в Харкові

Червоні атеїсти, які захопили владу в Східній Україні на хвилі перевороту 1917-ого, звичайно ж не пощадили давню святиню – Покровський монастир був закритий ще в 1922-ому, а братія його розійшлася по містах і селах, частково зникнувши в комуністичному полум’ї. Будівлі ж самого комплексу на довгі сім десятиліть були пристосовані під потреби різних організацій від місцевого музею до військкомату Дзержинського району.

Сильно постраждалий під час Другої світової війни центральний храм комплексу був реставрований зі зміцненням основних несучих конструкцій, відновленням глав та основних архітектурних елементів, розібранням пізніших за часом споруди бабинця та переходу до архієрейського палацу в 1960 – 1965 під керівництвом архітектора В. Б. Петичинського і В.І. Корнєєва.

Практично на межі падіння комуністичного режиму 30 вересня 1990 року, вперше за багато років при відкритті обителі був здійснений перший чернечий постриг, що стало першою ластівкою відродження монастирського комплексу разом з духовною семінарією та повноправним поверненням архієпископської катедри.

Архітектура

Західний фасад Озерянської церкви

Великий комплекс Покровського монастиря, що нині займає площу в 1,36га, виступає домінантою Університетської гірки з боку набережної Харкова. У його структуру входять Покровський собор, Озерянський храм, музей історії Харківської єпархії, архієрейський палац, будівля духовної семінарії, будівля єпархіальне управління Харківської та Богодухівської єпархії, келійний корпус.

Найцікавішою будівлею комплексу є Покровський собор (1689). У два поверхи на підкліті (верхній освячений на честь Покрова Пресвятої Богородиці, нижній – святих Василія Великого, Іоанна Златоуста та Григорія Богослова), чотири яруси, три куполи він є яскравим прикладом українського барокового храмового зодчества тільки побудованим в камені (цегла побілений по тонкій затірці). Трехчастинна структура церкви з безліччю заломів створює той несхожим на інші споруди (за винятком ізюмського Преображенського) образ – до восьмигранну центрального обсягу примикають п’ятистінний бабинець і вівтар під сферичним перекриттям, перекриття нижнього храму – зімкнуті на розпалубках, верхнього – восьмигранні верхи з двома заломами.

Із зовнішнього архітектурного оздоблення варто відзначити симетричні ризаліти поперечної вісі, що виконують роль контрфорсів, завершенням кожного ярусу служать багатошарові зубчасті карнизи, кути підкреслені висячими напівколонами з перехопленнями на кронштейнах, котрі повторюють напівколони лиштв, що тримають різні по конфігурації сандрики, перший ярус основного обсягу завершує обвідна крита галерея з дерев’яною аркадою.

Читайте также  Храм мекки в форме куба 5 букв

Харківський Покровський сквер

Поруч з собором розташована чотириярусна з підвалом восьмигранна дзвінниця того ж часу побудови. Про її колишне подвійне призначення (оборонна вежа) говорить товщина стін. Шатер завершення увінчаний восьмигранною маківкою. З декору дзвіниці варто відзначити ступінчастий карниз першого ярусу, пояс ширинок, арки з архівольтами, прямокутні перспективні ніші.

Архієрейській палац представляє собою яскравий взірець класичної архітектури н-подібної форми на високому цоколі (бічні крила – триповерхові, центральний об’єм – двоповерховий). Центральні фасади його бічних крил, що утворюють ризаліти, вінчають трикутні фронтони в обрамленні фільонок з люнетою, перший ярус горизонтально членує французький рус з брівками на імпостами, а міжповерхових карниз має великий винос і кронштейни, неглибокі ніші із зображенням християнських святих доповнюють загальну картину. Центральний корпус на першому ярусі по обом фасадам має колонні портики доричного ордера, що підтримують балкон другого поверху, а також сильно виражений руст з підкресленим замковим каменем.

Архітектура Озерянського храму, зведеного за проектом єпархіального архітектора В. Немкіна в 1896 році, як візантійська базиліка, химерна і неповторна, що досягається за рахунок великої кількості добре опрацьованих декорових елементів: прикрашені рустом кутові лопатки, напівколони з перехопленнями та витонченими капітелями, аркатура, профільовані карнизи, зубчасті сандрики, вузькі віконні арки в обрамленні багатих лиштв, кутові маківки, балюстрада, круглі вікна хорів центральної нави.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Харківська обл., м. Харків, вул. Університетська, 8/10.

Посилання

  • Нотатки мандрівника. Харківські прогулянки

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків), М26 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь) або М27 (Харків – Бєлгород). З Харківської об’їзної по Сумській / Полтавському шляху до майдану Конституції, в західній частині якого розташований Покровський комплекс.

Громадським транспортом до вокзалів Харкова, а потім міським (метро / автобус) до зупинки «Площа Конституції» в центр міста. Свято-Покровський монастир розташований в південно-західній частині площі.

Покровський собор у Харкові

Покро́вський собо́р у Ха́ркові, Собор Покрови Пресвятої Богородиці у Харкові — православний храм, пам’ятка архітектури національного значення, Україна. Собор зі дзвіницею є чільними спорудами чоловічого Покровського монастиря — резиденції місцевого архієрея. Їх поставлено на прузі підвищеного лівого берега р. Лопані. Завдяки висотному характеру композиції собор (попри щільне оточення довколишніми будівлями), є головною архітектурною домінантою історичного центру м. Харкова (тепер вул. Університетська, 8).

Зміст

  • 1 Історична довідка
  • 2 Характеристика
  • 3 Значення
  • 4 Додатково
  • 5 Цитата
  • 6 Література
  • 7 Автор ВУЕ

Історична довідка

Мурований храм збудовано за ініціативою місцевого козацтва як парафіяльну церкву в Харківській фортеці й освячено 1689 в день свята Покрови Пресвятої Богородиці. Звів його той самий майстер, який був автором Спасо-Преображенського собору в Ізюмі.

1726 при заснуванні Харківського колегіуму та училищного Свято-Покровського монастиря храм перетворили на собор монастиря і дещо перебудували.

1799–1846 був кафедральним собором м. Харкова. Храм був усипальнею для козацької старшини і правлячих архієреїв.

Первісно собор і збудована одночасно дзвіниця були окремо розташованими спорудами; в 19 ст. їх об’єднано двоповерховим корпусом трапезної. До початку 19 ст. дахи й верхи собору були вкриті ґонтом, пізніше — покрівельною сталлю, а маківки й хрести позолочені.

У 1920-х влада УСРР собор закрила. Під час реставрації 1960–1965 (архітектори Володимир Петичинський і Валентина Корнєєва, 1929–2002) двоповерхову трапезну та перехід до архієрейського будинку розібрано, а деякі втрачені елементи (галерею-гульбище) відновлено.

1992 собор повернуто релігійній громаді.

Характеристика

Собор тридільний, триверхий, двоповерховий, з криптою під трапезною, яка сполучала собор із дзвіницею. Усі частини композиції гранчасті: восьмигранна нава, шестигранні (п’ятистінні) вівтар і бабинець. Тепла церква на честь Трьох Святителів у підкліті низенька (6 м), перекрита зімкненими склепіннями з розпалубками над вікнами й широкими арками між приміщеннями. Підкліт є постаментом для верхньої холодної церкви, якій властиві стрункість пропорцій і висотний характер композиції. Кожен верх — восьмигранний, двозаломний (див. Залом), із двома світловими восьмериками й великими вікнами у кожному з них, завдяки чому інтер’єр щедро освітлений. Стіни мають незначний нахил до середини, чим досягнуто ілюзорне підвищення висоти храму в інтер’єрі.

Реальна висота центрального верху становить 24 м при розмірах у плані 8,5 х 10 м. Загальна висота собору від землі до хреста 45 м. Перший і другий яруси собору первісно були пов′язані зовнішніми дерев′яними сходами, а з часу побудови трапезної міжповерхові сходи було влаштовано так, що вони починалися в трапезній і вели на другий ярус дзвіниці, звідки був вхід у верхню холодну церкву. Зовні підкреслено ярусність і висотний характер композиції собору. Підкліту відповідає аркада, яка несе галерею-гульбище з опасанням. Парапет гульбища мурований, а дах опасання спирається на дерев’яні стовпчики. На гульбищі проти чолових граней восьмерика нави влаштовано виступні приміщення на зразок бічних криласів. Їхні поперечні стіни є контрфорсами для погашення розпору склепінь центрального верху. Яруси основного об’єму та верхів підкреслено масивними карнизами зі смугами поребрика. Ребра граней акцентовано наріжними висячими півколонками з перехватами. Видовжених пропорцій вікна облямовані пишними наличниками. Декор фасадів запозичено з московської архітектури кін. 17 ст.

Церква мурована з цегли, потинькована й побілена. Елементи фасадного декору набрано з лекальної цегли, сортамент якої дуже різноманітний: реставраційними дослідженнями тут виявлено застосування 18 типів фігурної цегли.

Дзвіниця розташована навпроти західного фасаду собору. Це мурований із цегли чотириярусний з підвалом восьмерик, увінчаний мурованим шатром із цибулястою маківкою. Сходи на горішні яруси влаштовано в товщі стіни. Верхній ярус дзвонів має аркові отвори в кожній грані.

Колишній інтер’єр храму практично не зберігся. Нинішній виконаний 2002. Стіни храму вкриті суцільним розписом. Однак ремонт [проведений коштом Харківської єпархії УПЦ (МП)], спотворив результати тривалих реставраційних робіт із відновлення цегляного декору стін.

Значення

Покровський собор відтворює дерев’яну українську тридільну триверху церкву. Він є найдавнішою зі збережених та найхарактернішою тридільною мурованою пам’яткою слобожанської архітектурної школи, де висотне розкриття внутрішнього простору доведено до найвищої художньої досконалості. Ця споруда є квінтесенцією розвитку архітектурної думки в Україні 17 ст.

Найстародавніша будівля міста, єдина, що збереглася від первісної забудови Харківської фортеці.

Додатково

У 18 ст. заможні мешканці міста відписували монастирю майно й землі; серед його маєтків було чимало хуторів, які згодом лишили свої назви сучасним районам і вулицям м. Харкова.

Натурними дослідженнями С. Таранушенка 1922 виявлено, що конструкції заломів верхів мурувалися з цегли поверх заломів, викладених із дерев’яних пластин. Це означає, що муровані архітектурні конструкції і форми повторювали відповідні форми традиційного для України дерев’яного храму, тобто церква була збудована з дерева, а потім обмурована цеглою, після чого дерев’яні конструкції видалили.

Цитата

С. Таранушенко — перший дослідник пам′ятки — так оцінював мистецький характер вирішення нижнього і верхнього храмів: «Контраст у характері художнього ефекту внутрішності верхнього й нижнього поверхів, діаметральна протилежність емоцій, що будять ці так тісно зв′язані між собою церкви, виявляють в особі майстра Покровського собору неабиякого митця»

(цит. за: Таранушенко С. Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918–1932 рр. Харків : Вид. Савчук О. О., 2011. С. 69).

Література

  1. Таранушенко С. Покровський собор у Харкові: Обміри І. Тенне. Харків, 1923.
  2. Таранушенко С. Пам’ятки архітектури Слобожанщини XVII-XVIIІ віків // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. Київ : Держбудвидав, 1959. С. 44–80.
  3. Таранушенко С. Кілька сторінок до дослідження Покровського собору в Харкові // Церковний календар. Сянік, 1991. С. 91–102.
  4. Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / В. В. Вечерський, О. М. Годованюк, Є. В. Тиманович та ін.; За ред. А. П. Мардера та В. В. Вечерського. Київ : Техніка, 2000. С. 246–247.
  5. Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Видавничий дім А.С.С, 2005. С. 563–566.
  6. Шаповалов Д. Училищний монастир з небувалою історією. 1.05.2009. URL: https://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/28823/
  7. Таранушенко С. Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918–1932 рр. Харків : Вид-во Савчук О. О., 2011.
Читайте также  Сантьяго де чили достопримечательности

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Покровський собор у Харкові // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/ Покровський собор у Харкові (дата звернення: 18.08.2021).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
18.08.2020

Покровський собор (Харків) —>

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Собор — є єдиним фрагментом забудови Харківської фортеці XVII ст., який дійшов до наших часів.

Історія

Кам’яна будівля Покровського собору була побудована козаками за межами тодішніх кордонів фортеці, поблизу її північної стіни, в 1689-му замість дерев’яної Покровської церкви (відомої ще з 1659 року). У тому ж 1689р. храм освячений митрополитом Авраамом.

У 1726 у з ініціативи єпископа Білгородського Єпіфанія Тихорського і генерал-губернатора ​​Слобідської України князя Михайла Голіцина був заснований Свято-Покровський чоловічий училищний монастир з харківським колегіумом першим вищим навчальним закладом на ​​Лівобережжі. Покровська церква при цьому з 1729 а стала монастирською і коллегіумською. Храм відремонтували, прикрасили і забезпечили церковним начинням.

У 1732-му на дзвіниці встановили дзвін вагою 1,6 тонни.

У 1799–1846 Покровський собор був кафедральним собором Харкова.

Протягом XIX і початку XX століття в церкві велися роботи з його прикрашання ремонту та благоустрою.

У 1920-ті собор був закритий і незабаром став руйнуватися.

У 1950-х була зроблена спроба його косметичного ремонту, а в наступне десятиліття було розроблено проект реставрації храму в первинному вигляді — з галереєю між церквою і дзвіницею. Була розібрана трапезна між церквою і дзвіницею, а також переходу до Архієрейського дому і Озерянської церкви, проте після цього реконструкція призупинилася, і собор простояв у лісах до перебудови.

У 1992 році храм разом з архітектурним комплексом Свято-Покровського монастиря передали Українській православній церкві Московського патріархату.

Покровський собор разом з Благовіщенським та Успенським собором складають легендарний золотий трикутник соборів. [1] .

Покровський собор — цінна пам’ятка української архітектури другої половини XVII століття.

Архітектура цього храму має свої витоки у народному зодчестві України. На думку фахівців, Покровський собор майже повністю повторює українську дерев’яну тридільну церкву, і є синтезом ідей й конструкцій дерев’яного зодчества та кам’яної архітектури.

Надзвичайно легкий і стрункий, здалека собор нагадує три свічки, які стоять у ряд. Три його вежі розділені від самої землі, звужуються догори та гармонійно об’єднані у єдине ціле. До центральної восьмикутної вежі (8,5х10 м) зі сходу примикає п’ятигранний вівтар (4х6 м), а із заходу — бабинець (6х5 м). Висота середньої, найвищої частини, від землі до хреста становить 45 м.

Собор побудовано у два поверхи: знизу — зимній, теплий, храм, зверху — літній, холодний. Верхня церква майже цілком повторює нижню. Перший ярус оточено відкритою аркадою, на якій на рівні підлоги верхнього храму побудовано обхід-гульбище. Фасади собору багато прикрашені налічниками, напівколонами, карнизами. Монументальному вигляду храму відповідає вишукана краса та стрункість інтер’єру.

Враження

Видатний дослідник українського зодчества Г. М. Лонгвин так висловився про Покровський собор:

«Немає в українській кам’яній архітектурі іншої такої будівлі, де би прийом висотного розкриття внутрішнього простору було здійснено з таким блиском.»

Найстаріший у Харкові. За 300 років існування Покровський собор багато разів перебудовувався та міняв своє призначення

Червень 21, 2012

Покровський собор — єдиний харківський храм XVII століття, який уцілів до наших днів. Крім того, це — одна з небагатьох збережених церков Слобожанщини, побудованих у формах українського бароко. Храмовий комплекс розташований у самому серці старого міста, на затишній Університетській вулиці.

Датою закінчення будівництва Покровської церкви вважають 1689 рік — саме тоді бєлгородський митрополит Авраамій освятив храм. У місті вже було шість дерев’яних і одна кам’яна церква (на її місці зараз стоїть Успенський собор). Споруджена була Покровська церква за межами харківської фортеці, поблизу її північної сторони. Тим не менше, схоже, що храм був частиною оборонної системи міста — його дзвіниця за зовнішнім виглядом нагадує оборонну вежу.

Побудували храм козаки, що жили тут, а також на найближчому хуторі з північно-західного боку фортеці на березі ріки Лопань. На початках парафія була бідною і нечисленною — в 1724 році в ній нараховувалось 87 парафіян із сім’ями (для порівняння: в Успенському соборі — 273).

Історія не залишила для нащадків ім’я будівничого церкви. Але, без сумніву, храм будували досвідчені майстри, які здійснили складні інженерні розрахунки, що стали запорукою майбутньої міцності храму та його збереження до наших днів.

На думку багатьох дослідників, на Слобожанщині є ще два храми, які будував архітектор Покровської церкви, — Спасо-Преображенський собор у місті Ізюмі та Миколаївська церква на крейдяній скелі у Святогорському монастирі. Зробити такий висновок дозволяють численні спільні риси в зовнішній оздобі та внутрішньому оформленні цих трьох храмів. Випадковий збіг тут малоймовірний, оскільки форми цих храмів суттєво відрізняються від загальних архітектурних рис та прийомів у будівництві церков того часу.

Невідомий майстер обрав для нової святині старий тип українського дерев’яного храму — тридольний і триверхий, причому три гранчасті бані церкви надзвичайно тісно «зліплені» й мають по два заломи.

Покровська церква — двоповерхова. В основі храму — однопрестольна «тепла» зимова церква в ім’я Трьох святителів, оточена відкритою аркадою. На верхньому поверсі знаходиться однопрестольна літня церква в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці, яка, подібно до дерев’яних храмів, оточена арочною галереєю — «опасанням».

Такі стрункі пропорції не зустрічаються ніде в українській архітектурі: загальна висота храму становить 45,5 метра, а висота середньої бані — 25 метрів. Усі гранчасті приміщення зроблені видовженими й довшими сторонами орієнтовані перпендикулярно голов­ній осі храму. Перед будівничими храму стояло важливе інженерне завдання — погасити розпір бань. Його гасять вертикальні навантаження двоярусного верху та частково похилені в центр стіни зрізаних зімкнутих пірамідальних склепінь заломів, а також аркада опасання. Зазначимо, що в готичних храмах для погашення розпору бань влаштовувалась система контрфорсів — виступаючих частин стіни, які не пов’язані з об’ємно-просторовою структурою будівлі.

У жодному храмі не відчувається такої витонченої легкості, стрункості, музикальності в русі незліченних вертикальних ліній граней, півколонок, наличників вікон. Півколонки з каблучками, кронштейни-коники, фігурні фронтончики посилюють відчуття святковості.

Видатний дослідник зодчества Лівобережної України Стефан Таранушенко так описав інтер’єр храму: «В інтер’єрі глядача стіни обступають з усіх боків, захоплюють ритмікою переходу од грані і до грані, від стін до залому, від залому до восьмерика, примушують переводити очі все вище і вище. Гранчастість тут б’є з кожної точки. Лінії біжать усе вверх, раптом ламаються, випростовуються, тягнуться вгору; через мент ще раз ламаються,ще раз випрямляються і, нарешті, напруженою кривою сходяться в зеніті бані».

Дзвіниця, що входить до ансамблю Покровського собору, була споруджена одночасно з храмом. Вона колись входила в систему укріплень Харківської фортеці і має вид оборонної башти. Завершується дзвіниця дзвоновим ярусом, над яким підноситься кам’яне шатро зі слуховими вікнами і маленьким куполом з хрестом. 1732 року на дзвіниці встановили дзвін вагою 1,6 тонни. Спочатку дзвіниця з храмом з’єднувалася двоповерховою галереєю, до якої вела Г-подібна галерея-сходина. Поблизу стояла 20-метрова вежа. Ці споруди видно на плані міста 1760-х років і на гравюрі 1787 року. Внутрішні стіни храму були побілені й розписані олією, а зовнішні — тільки побілені.

Протягом XIX і на початку XX століття в церкві велися роботи з ремонту та благоустрою. В 1920 році храм був закритий і незабаром почав руйнуватися. У роки Другої світової війни собор дуже сильно постраждав. У 1950-х роках була проведена косметична реставрація Покровського собору. В 1960-х розроблено проект реставрації храму в первинному вигляді — з галереєю між церквою та дзвіницею.

На початку 1990-х років у храмі поновилися богослужіння.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: